Уже середина червня і через 2 тижні я маю вже виходити із декрету на роботу. Не маю уявлення, як далі моє життя буде виглядати, але вже маю деяке тривожне передчуття, адже тепер у мене крім сносної роботи буде ще догляд за малою. Не уявляю, адже раніше і без малої мені майже ні на що не вистачало часу… Подивимося.

А зараз саме приємні літні дні і сьогодні останній день відпустки мого чоловіка. Було важко себе пересилити, але ми все ж вибралися за межі квартири і навіть міста назустріч новим враженням у Празі і Ляйпцігу (один день погуляли в одному місті і один день у іншому), а потім навіть вдалося витягти брата приїхати подивитися на Дрезден. Тож в цілому ми непогано провели час і я навіть не жалкую, що могла б цей час спокійно задротити або чілити на Балтійському морі.

Зараз їду в потязі, проводила брата з дівчиною до польського кордону на пересадку на потяг додому. І подумала, що це саме ідеальна можливість додати черговий запис до щоденника, так би мовити, відмітитися про поточний стан справ, про враження, самопочуття, самовідчуття в цьому маленькому клаптику всесвіту. Їхати ще трохи більше години… Що ще додати?

Я сподівалася, що ми ще посидимо із братом на вокзалі в очікуванні потягу до Зеленої Гори, запишемо фінальне відео, підібємо підсумки, але вони зговорилися із якимось поляком, який сказав, що проведе їх іншим потягом із пересадкою, але який мав відправлятися прямо зразу. Тож ми встигли лише швиденько обійнятися на прощання і розбіглися по потягам. Мій саме в цей час теж мав відправлятися. І в ньому саме не працює туалет. Ну сподіваюся, що ми нормально доїдемо до Дрездену і можна буде ним скористатися там.

От так плануєш, плануєш, а потім керівництво залізничним транспортом вирішує все одно все за тебе. Хтось перестрибує з одного потяга в інший, а хтось втикає три години на міні вокзальчику в глушині в надії, що з наступним потягом пощастить більше.

Але вже сталося як сталося. Тепер залишається лише не провтикати і використати останні тижні відпустки по максимуму. На днях я вирішила скласти список справ, які необхідно або бажано було б завершити до початку роботи і там вийшов списочок із майже 20 пунктів. Якщо передивитися, скільки часу на що піде, то в 2 тижні можна вкластися, якщо прямо сьогодні-завтра почати всим цим зайнятися. Тож доведеться хоббі відсунути н задній план і можливо сторінки із електронікою, відгуками, сортуванням і замітками про життя в Німеччині не скоро з'являться на веб-сайті, якщо взагалі з'являться.

Ще два тижні… З одного боку, вдома сидіти вже трішечки набридло, було б непогано повернутися до соціуму, доки ще не одичала. Я взагалі могла б іще два місяці дома сидіти, але вирішила, що вийду трохи раніше. Лише я не очікувала, що малій буде так складно переживати розлучення. Ми поки останнього разу після більше трьох місяців періоду адаптації вперше спробували залишити її на обід. Обід вона не поїла і була очевидно надто спантеличена від ситуації, що нікого із рідних так довго немає поруч. Та вже що поробиш, залишається лише сподіватися, що з часом вона врешті інтегрується.