Сьогодні ввечері вибралася нарешті погуляти. Кожного дня сидіти з малою цілий день не надто напряжно, хоча і багато чим не можу паралельно займатися, так як мало постійно потребує уваги. Та є деякі справи, які я можу владнати паралельно.

І от сьогодні коли мій чоловік сидить із малою вдома, я вибралася трохи провітрити голову і врівноважити психіку. Так як саме в такі моменти самотності трохи повертається до мене моя схильність до рефлексії. Якось поки я вдома з малою в голові наче білий шум: думаю про все і одразу. Переважно про те, що я ще не встигла зробити: підгузник поміняли, молочко приготували, малу покормили, малу покупали, в сервісний центр зателефонували, на термін сходили, ввечері мб вдасться трохи розслабитися за старкрафтом чи фростпанком, доки голова відпочиває від думок…

Зараз же я не вдома і мене не оточують недороблені справи і ніхто не вимагає постійної уваги. І потроху приглушений голосок рефлектуючого персонажа стає чіткішим. І я подумала, наскільки змінилося життя з малою. Тепер я не просто броунівська частинка в атмосфері, тепер я наче позитивно заряджений атом в молекулі “сім'я”. Зовсім не помітила, як пристосування до нових умов менезмінило, тепер аж дивуюся наскільки…